Історія хореографічного мистецтва в контексті навчання основам хореографії

В українських землях розвиток самосвідомості й початки хореографічної фольклористики взаємозумовлені й пов'язані з європейською романтичною ідеєю. Поняття про націю та її права почали формуватися на Заході в другій половині XVIII ст., наприкінці XVIII ст. народ уже усвідомлювався як єдність. Інтерес до етнічних культурних джерел та національної історії вплинули на виникнення романтизму як художньої течії.

Згадана проблематика вивчалася багатьма науковцями з різних галузей наукового знання: істориками, хореографами, етнокультурологами та ін. Це дослідження М.Семчишина, В.Гнатюка, О.Шлемко, В.Пастуха та багатьох інших. Проте науковці недостатньо уваги приділили питанням взаємовпливу регіональних традицій.

На характер змін, які відбулися в українській народній хореографічній культурі першого десятиліття XX століття, вирішальний вплив мали драматичні події в соціальному, економічному, політичному, духовному житті суспільства (хвиля національно-патріотичного піднесення, перипетії української революції та громадянської війни, процеси українізації тощо), які спричинили виникнення й поширення неоромантичних сподівань у всіх прошарках населення на споконвіку омріяне національно-культурне відродження.

Разом із тим відзначається, що розвиток української народної хореографічної культури у XX столітті відбувався в контексті загальних закономірностей розвитку світової хореографічної культури. О.Шлемко у своїх дослідженнях розглядає лексичні, жанрові, стилістичні інновації в процесі їх взаємодії з існуючими традиціями українського народного танцю на фоні становлення й розвитку останнього як культурно-мистецького феномену.

Виходячи із цього, вихованці «Зразкового художнього колективу»   ансамблю народного танцю «Радість» перед вивченням нового хореографічного номеру, знайомляться з історією його створення, в якому регіоні виконувався, людьми якого віку, тим самим частково вивчають історію хореографічного мистецтва України (або світу). Історико-культурний аналіз розвитку української народної хореографічної культури здійснюється в таких аспектах:

üфункціонування українського народного танцю в побуті;

üукраїнський народний танець у контексті розвитку драматичного театру;

üукраїнський народний танець як самостійний твір мистецтва;

üукраїнський народний танець у контексті становлення та розвитку українського балетного театру;

üукраїнський народний танець як об'єкт наукової рефлексії;

У процесі дослідження функціонування українського народного танцю в побуті зроблено висновок, що в ході бурхливих соціально-політичних подій XX століття в Україні, в яких брали участь представники різних народів, що населяли Російську та Австро-Угорську імперію, мало місце стихійне взаємопроникнення національних культур. Особливо це стосується Полісся.

У результаті набув чинності двоєдиний процес: досягнення української культури поширювалися серед інших народів імперії, а українське мистецтво, у свою чергу, зазнавало інтенсивних іншонаціональних впливів. Зокрема, у репертуарі популярних побутових танців в Україні, що від часів вертепу включав «Гопак», «Аркан», «Козачок», «Метелицю» тощо, набули більш широкого поширення танці російські, білоруські, польські, чеські, молдавські, болгарські, угорські, циганські, французькі, німецькі. Це не могло не позначитися на відповідному збагаченні лексики й стилістики українського танцю взагалі й Полісся зокрема. Цей вплив виявився в найрізноманітніших формах, а саме: в окремих змінах лексики танцю (рухах, фігурах), музичному супроводі.

За результатами вивчення історії хореографічного мистецтва вихованці набувають низку знань. По-перше, це загальнонавчальні вміння: аналізують інформацію; виділяють головні ідеї в хореографічному номері; співставляють та порівнюють однотипні хореографічні культури, інформацію з різних джерел; самостійно будують відповідь, використовуючи різні історичні факти; оцінюють окремі  події; формулюють нескладні висновки та узагальнення тощо. По-друге, це предметно-історичні вміння: вони визначають дати та хронологічні межі подій; співвідносять рік зі століттям; встановлюють послідовність та тривалість подій, віддаленість від сьогодення; співвідносять дати подій з певним періодом; визначають та використовують під час розповіді історичні, хореографічні терміни та поняття; розповідають про історичні події та явища й описують їх; надають стислу історичну характеристику видатним діячам; визначають причини, сутність, наслідки та значення хореографічних подій.

Так, у результаті засвоєння іспанського танцю «Арагонська хота» в учнів мають бути сформовані наступні предметно-історичні вміння: знати географічне розташування Іспанії; називати особливості буденного життя мешканців; знати найвідоміші хореографічні номери даної країни; пояснювати, чому саме такий набір танцювальних рухів притаманний даній країні; застосовувати та пояснювати положення голови, рук, корпусу, ніг у даному хореографічному номері. Залишається актуальною робота учнів з історичними джерелами, вміння встановити логіку історичних подій, виявити розуміння історичного процесу та місця певної події в загальному контексті.