Проблеми вдосконалення естетичного виховання

     Народно-сценічний танець – мистецтво, особливо близьке людині в її молоді роки. Заняття в «Зразковому художньому колективі» ансамблі народного танцю «Радість» надають вихованцям багато нових естетичних вражень, знайомлять їх з найрізноманітнішим світом художніх образів, рухів, костюмів, мелодій, у той же час вони потребують від них великої кількості фізичної енергії і активної участі свідомості: проявів творчої фантазії, ініціативи, спостережливості, кмітливості, уваги.

     Отримуючи навчальну танцювальну підготовку і беручи участь у виконанні танців, вихованці починають розуміти, що мистецтво хореографії відображає життя, що в художніх образах танцю виявляються людські характери, відношення, думки і почуття. Поступово вони усвідомлюють, яка велика праця, наполегливість, творчі зусилля необхідні для того, щоб образи танцю стали живими і виразними, щоб до глядача донести ідейно-естетичний зміст танцю.

     Хореографічна підготовка позитивно відображається також на фізичному розвитку молоді. Велика увага приділяється на заняттях стрункості постави, загальній підтягнутості, зібраності, точності і чіткості рухів, керівник гуртка примушує вихованців слідкувати за правильною постановою корпусу і голови, прямо і підтягнуто триматися, в них покращується координація рухів.

   Систематичні тренування і участь в достатньо тривалих хореографічних постановках роблять дитячий організм більш міцними і витривалими. Систематично відвідуючи заняття хореографічного колективу, знайомлячись з різноманітними народними танцями, беручи участь в сюжетних постановках, в оздобленні костюмів, учасники «Зразкового художнього колективу» ансамблю народного танцю «Радість» починають усвідомлювати образну виразність мистецтва танцю.

  Кім Василенко у своїй фундаментальній праці «Лексика українського народно-сценічного танцю» підкреслює, що «у хореографічному мистецтві основним матеріалом для створення образу є лексика танцю, причому образність залежить не лише від її якостей, а від ідейного змісту, асоціативного ряду, вираженого за допомогою зримих засобів – рухів, поз, жестів, тощо».

   Проблеми вдосконалення естетичного виховання молоді та хореографічної фахової освіти нерозривно зв’язані з науковим обґрунтуванням психолого-педагогічних аспектів роботи керівника гуртка та його мистецької творчої діяльності. Серед питань творчого зростання хореографа особливе місце посідає питання лексики танцю, у даному випадку лексики українського народно-сценічного танцю. Наукове дослідження лексики танцю, її регіональних особливостей, порівняльна характеристика, опис, врешті навіть запис автентичної лексики обрядових та інших народних танців у певному регіоні – це не лише актуальне мистецтвознавче завдання, не лише фіксація знайденого, а й творча переробка величезного за своїм образним мистецьким змістом матеріалу. Актуальність удосконалення фольклорного матеріалу в народно-сценічному танці Поліського регіону визначається рядом факторів, до основних  належить розташування більшої частини населених пунктів у «забрудненій» Чорнобильській зоні. Запис, вивчення, творче освоєння лексики фольклорного танцю Українського Полісся – це надзвичайно важлива справа для збереження та передачі наступним поколінням мистецької хореографічної спадщини нашого народу.

   Наукове дослідження українського танцю вимагає упорядкування термінології, розробки нових та вдосконалення існуючих форм запису танцю, має не лише теоретичне, а також практичне значення для розвитку національної хореографії. Відомо, що хореографічне мистецтво належить до найдавніших видів мистецтва, яке відтворює дійсність у художніх танцювальних образах завдяки ритмічній зміні художньо зумовлених положень людського тіла, узгодженого поєднання рухів рук, ніг, корпусу, голови, використанню поз,  жестів, міміки. Хореографічний образ складається з багатьох компонентів, не лише зримих, названих вище, які є лише матеріалом для внутрішньої емоційної структури танцю, що несе у собі мистецький зміст.

    Мистецтвознавче дослідження лексики українського танцю не зводиться до фіксації та порівняльного аналізу формальних ознак лексики залежно від регіональних особливостей, культурно-історичних та соціально-економічних умов життя народу, а вимагає більш глибокого вивчення ідейно-естетичного змісту хореографічних образів народного танцю. Удосконалюючи фольклорний матеріал і переносячи його на сцену, роблячи народно-сценічним, ми неминуче постаємо перед проблемою функціонально-естетичного аналізу хореографічного твору, вивченням зв’язку лексики, музики, костюму та композиції з естетичним змістом танцю.

   До Поліського регіону відносять Житомирську, Рівненську, Волинську частину Київської та Чернігівської областей України. Танці українського Полісся відрізняються від танців білоруського Полісся, хоча мають багато спільного. В українському Поліссі створено  багато сценічних танців, рухи яких властиві саме цьому регіону, і суттєво відрізняються від інших українських танців.

   Яскраво виражені особливості має український Поліський костюм, способи його оздоблення, вишивка, крій, а також музична культура – вокальна та інструментальна.

На Поліссі ще й досі збереглись народні танці, пов’язані з найдавнішими першоджерелами , з обрядовими та ритуально-землеробськими діями – в репертуарі «Зразкового художнього колективу» ансамблі народного танцю «Радість» це: «Омелько», «Калина», «Перелаз», хоровод «Мак», танець «Веселі музики», веснянки, гаївки або маївки. Хореографічний фольклор Полісся надзвичайно багатий на сюжетні танці у супроводі хору, оркестру чи ансамблю народних інструментів, або ударних інструментів.

 Базовим колективом нашого дослідження обрано «Зразковий художній колектив» ансамбль народного танцю «Радість», який створено при Будинку дитячої творчості (нині Центр позашкільної освіти ім. О.Разумкова) міста Бердичева у 1995 році. У репертуарі ансамблю за час його роботи накопичено певний обсяг хореографічних постановок на фольклорній основі та відроджених народних танців, де використовується автентична лексика  українського Полісся. Фольклорний аналіз цих постановок дає можливість вирішити більшість з поставлених перед нами завдань, що в свою чергу, дозволяє отримати результат – випускника з набором освітніх компетенцій.

     Відповідно навчальної програми, враховуючи не лише оволодіння вихованцем хореографічною лексикою та термінологією а історії хореографічного мистецтва, історії костюму, історії музики  вихованці складають тести та отримують посвідчення про завершення повного курсу навчання в хореографічному ансамблі.